Про що нам не дано мислити?Домініка Лабондзь
авторсько-кураторська екскурсія: 7.03.2026 (субота), 15:00
тривалість виставки: 5 березня – 30 квітня
Мисткиня серед лінійних оповідей капіталістичного реалізму та відчуття кризи уяви вибудовує власну екосистему. Вона творить її за допомогою слів, звуків, рухів тіл, образів і предметів. У її оповідях існує безліч сутностей, що взаємно впливають одна на одну. Постає різнорідний ансамбль, у якому видимість швів дозволяє перепочити від лінійного наративу переможців. Від понять і значень, що привели нас на руїни й відокремили людину від того, що в довкіллі лишається неназваним.
Домініка Лабондзь, відома концептуальними та візуальними роботами, сміливо входить у новий простір художнього висловлювання — режисуру. Втім реалізує її на власних умовах — спираючись на інструменти й матерію, що вже перебувають в обігу. У її практиці ніщо не марнується. Подібно до метаболізму, все переробляється й використовується повторно, постаючи як нове. Перефразовуючи філософа Мішеля Фуко, мисткиня працює над тим, щоб «помислити інакше»: знешкодити слова, значення яких уможливлюють насильство та експлуатацію тварин і довкілля, а потім повернутися до джерел їхніх сенсів. Ця конфронтація непроста — вона залишає присмак, як і кожне фальшиве слово. Вона петляє, повертається, повторюється й закріплюється. Як у часи, коли великі епоси народжувалися в зустрічах і спільному оповіданні.
У книжці Історія світу в семи дешевих речах Радж Пател і Джейсон Мур пропонують придивитися до того, як зміна значення таких слів, як «дикий», дала змогу колонізаторам не лише привласнювати землі, а й поневолювати корінних мешканців. Як пишуть автори, ще у 1330 році слово «дикий» означало «безстрашний, непохитний, лютий». Наприкінці XV століття, разом із колоніальними завоюваннями, воно вже позначало людину з підкорених територій — належну до природи, а не до суспільства. Відтак суспільство, бачачи себе головним, могло зі своєї позиції експлуатувати природу.
Увійшовши до виставкового простору, погляд зупиняється на об’єктах, створених із різнорідних матеріалів. Вони нагадують стоги сіна, гори, солом’яні укриття-чохли або костюми танцівників Кумпо. Кумпо — це традиційна постать у культурі народу діола в Сенегалі та Гамбії: вбрана у трави й листя, вона танцює під час фестивалів і уособлює дух лісу або спільноти. Танцівник лишається невидимим, зливаючись зі своїм костюмом. У польській традиції подібної форми набуває солом’яне укриття-чохол, яким накривають живу рослину взимку під час її вегетації. У матеріальній формі ці укриття-чохли є загадкою — тим, що приховане всередині. Кумпо — це також дух-охоронець, цілісна сутність, що підтримує громаду. На виставці об’єкти мають характер гібридних конструкцій: складені з різних матеріалів, вони постають еманаціями духів сучасної надії. Вони розташовуються між дією людської руки та автономією матерії. Створюють місток між колишньою утилітарною функцією та символічними значеннями, що активуються в нових контекстах. Вони працюють як сліди минулих практик і можливих майбутніх.
Важливий елемент виставки — двоканальне відео Про що нам не дано мислити? — це своєрідний експериментальний телевізійний театр. У кемповому стилі 90-х років мисткиня змішує речі, слова й значення. Переосмислені культурні тексти, музика Арнольда де Бура, повторювані мотиви та фрази діють як мантри або ритуали. Вони створюють ефект нашарованих кіл і повільних трансформацій. Слова — вимовлені, повторювані, розгойдані — стають матерією з власною дієвістю.
Глядача запрошують у простір, який відкриває те, що відбувається на межах сприйняття — у матерії, афектах, бродінні, русі речей, а також у снах і тілах, які намагаються розповісти про світ, хоча самі знають, що не здатні цього зробити.
Мисткиня сплітає оповіді про густе «тепер» — час, у якому нашаровуються сліди минулого й майбутнього. Вона шукає мову нових оповідей у період катастрофи — подих поза схемами, жанрами й категоріями. У ці моменти з’являються тріщини, крізь які можна побачити полатаний світ. Саме в цих тріщинах прихована надія на те, що капіталістичний порядок людської продуктивності не є монолітним.
Світ, що з нього виникає, не вкладається у прості поділи. Це гетерогенне середовище сутностей і процесів, заплутані ритми та зустрічі, які постійно виходять за межі того, що можна назвати, помислити або однозначно класифікувати. Те, що «немислиме», не зникає — навпаки, воно діє, активує, переплітає різні елементи та вимагає, щоб його помітили.
Робота з акторками та актором над двоканальним відео базувалася на сценарії та імпровізаціях, які Домініка Лабондзь назвала партитурами вправ — іграми: мовними, слуховими та ритмічними, безперервним говорінням, повторюванням і взаємним озвучуванням своїх слів, пошуком етимологічних та фонетичних зв’язків. Під час репетицій сценарій становив основу дій, але так само важливим був процес налаштування одне на одного. Він вимагав спільної праці, подібно до ритуалів, які, повторюючись, утворюють базу організації соціальних відносин. Це практики, які — керуючись інтуїцією дослідниці Анни Ловенгаупт Цінг, авторки книги Гриби на краю світу — тренують «відповідь‑альність», тобто готовність змінюватися під впливом конфронтації.
Мисткиня складає фрагменти світу з капіталістичних руїн — екологічних, соціальних, мовних — показуючи, що хоча система здається монолітною, насправді вона полатана, сповнена тріщин, розривів і місць спротиву. Точно так само, як у її відеопроєкті, в оповіді, яку читає наративка Божена Ґжиб-Яродзька, про павіанів (з книги Джейсона Грібала Fear Of The Animal Planet: The Hidden History of Animal Resistance). Люди вважають їх кумедними та блазнями, але їхня вірність і любов до потомства дає їм силу бігти за потягом, у якому їде їх дитинча, викрадене людиною. Вони намагаються нападати на потяги, щоб повернути своє потомство.
Саме в цих тріщинах з’являється можливість іншого життя. Оповіді, що тут народжуються, не дають хибної надії, а закликають витримувати складність, невизначеність і амбівалентність.
Знімальна група
Сценарій і режисура: Домініка Лабондзь
У ролях: Александра Колтуняк, Александра Кльоцек, В’єт Ань До
Нараторка: Божена Ґжиб-Яродзька
Операторська робота: Домініка Лабондзь та Якуб Майхжак
Монтаж: Домініка Лабондзь та Якуб Майхжак
Звукорежисура: Філіп Закжевський
Музика: Арнольд де Бур
Постпродакшн: Якуб Майхжак
фінансова підтримка: Академія мистецтв у Щецині
Біографія
Домініка Лабондзь — мисткиня, докторка візуальних мистецтв. Живе та працює у Вроцлаві. Працює міждисциплінарно у сфері мистецтва та соціального простору. Створює інсталяції, відео, об’єкти, а також перформативні та партисипативні практики; використовує інструменти документального театру, займається мистецькими дослідженнями. Її цікавлять взаємини між образом, мовою та досвідом і їхній потенціал у створенні значень та спільних наративів. Активно працює в команді, випробовуючи альтернативні моделі спільної діяльності.
Співзасновниця та активна учасниця численних колективів і мистецьких ініціатив, зокрема: Галереї U (2009–2015), 69 секунд на втечу (2012–2013), Спільна Частина – Соціальний Архів (2016–2017) та Галереї ArtBrut (2020–2022). Від 2018 року спільно з Йоанною Синовець керує видавництвом Дикі Насолоди. Викладає на Факультеті мистецтва медіа, фотографії та експериментального кіно Академії мистецтв у Щецині, у Майстерні афективних художніх практик (PAPA).. Авторка численних виставок і проєктів. Її роботи та практики демонструвалися, зокрема, у: BWA Awangarda, BWA Zielona Góra, CSW Kronika, Galeria Studio, Музеї сучасного мистецтва Вроцлава, Zachęta – Національній галереї мистецтв, Museu Nacional de Arte Contemporânea (Португалія), Galerie výtvarného umění в Остраві (Чехія), Ján Koniarka Gallery в Трнаві (Словаччина), Narodowe Forum Muzyki у Вроцлаві, Galeria Entropia у Вроцлаві, Kunsthaus Dresden, CAN Centre d’art Neuchâtel (Швейцарія), Studio BWA, BWA Dizajn.
фото: Якуб Дербіш
Йоанна Синовець — кураторка виставок і публічних програм, мисткиня, редакторка. Створювала колективні культурні простори, зокрема Falanster у Вроцлаві. Працювала в асоціації Nomada, що підтримує біженців. Наразі працює в BWA Галереї Сучасного Мистецтва у Вроцлаві. Спільно з Домінікою Лабондзь розвиває студію-видавництво «Дикі Насолоди», де вони разом створюють художні та літературні публікації. Співпрацювала з галереями BWA Вроцлав, BWA Тарнів, MWW Вроцлав. Є співкураторкою таких виставок, як «Tajsa» (разом з Катажиною Рой) — присвяченої ситуації ромів у Європі; «Спільна частина – соціальний архів» (разом із Домінікою Лабондзь) — виставка про незалежні практики у Вроцлаві протягом останніх 20 років. Стипендіатка Міністерства культури і національної спадщини Польщі (2015, 2020). Кураторка колективної виставки «матір земля» у Галереї Dizajn BWA Вроцлав у 2022 році та «Атлас заплутаних оповідей» у Studio BWA у 2024 році.
фото: Аліція Кілан
Команда 66P та співпрацюючі особиe
промоція: Fest Promo
графічна ідентифікація: Ева Ґловацька
переклади: Юлія Ліцевич, Кароль Ванек