Друга оповідь — це хореографія простору виставки, прем’єрно представлених вітрин та інсталяційних артефактів, які мисткиня укладає в продуману констеляцію. Разом ці об’єкти дають змогу зазирнути в її мисленнєві процеси. Варто підкреслити, що кожен елемент виставки «The Blind Man» є коментарем як до приватного, так і до публічного виміру. Як приклад можна навести дві вітрини, розташовані поруч. Робота Vessel є коментарем до публічного страху — того, як політичні та соціальні позиції влади використовують образи, щоб формувати колективну уяву. Мисткиня викриває моральну сліпоту як механізм влади: ті, хто формує наративи, часто свідомо відвертають погляд від страждання. Жінки, що опиняються в подібних публічних ролях, особливо вразливі — їхні тіла та образи піддаються оцінці. Ніж, розміщений у вітрині — у грудях загадкової постаті, — стає символом цієї публічної експозиції: холодний, гострий, і знаходиться на рівні очей. Він є трофеєм, доказом, інструментом, який може різати, але водночас бути фетишем влади. Це метафора чоловічого насильства — як символічного, так і фізичного — щодо жінок у публічній сфері. На противагу цьому, об’єкт Love переносить в інтимне домашнє середовище, де насильство залишається невидимим. Ліжко, що асоціюється з любов’ю та близькістю, приховує під каркасом бейсбольну биту — символ, укорінений у контролі, захисті власної території та почутті володіння. Мисткиня не звинувачує й не має жодних очікувань. Натомість вона ставить запитання про те, як ми дивимося і як інтерпретуємо аномалії?
Глядач тут не спостерігач, а гравець — він входить у констеляцію, пересуває елементи, створює власні послідовності. Таким чином, «The Blind Man» не завершується стінами галереї, про що свідчать додаткові концептуальні коментарі.