Пам'ятники говоритимуть нашими голосами.
Марта Романків
співпраця: Фредді Абадія, Аліна Бердник, Тіна Брагарник, Ернесто Карденас, Аляксандр Данілкін, Алена Лео, Юлія Ліцевич, Сашко Остапчук, Ванесса Руджеро
куратор: Пйотр Лісовський
тривалість виставки: 5.12.2024 – 1.03.2025
Проєкт знаходиться на межі мистецтва та активізму, має партиципаторний та контекстуальний характер. Відправною точкою тут є пам’ятник графу Александру Фредро, розташований на Староміській площі Ринок у Вроцлаві. Створений прототип – об’єкт – призначений для розміщення на цій скульптурній фігурі, але в той же час він може служити універсальною конструкцією для вираження потреб і постулатів різних соціальних груп.
Аби об’єкт міг пролунати вперше, мисткиня запросила до співпраці групу мігрантів з України, Білорусі та Колумбії. Усі вони приїхали до Вроцлава вчитися, працювати чи просто жити. Під час семінарів учасники та учасниці говорили про свій досвід, труднощі, які їх об’єднували, а також про потенційні сценарії майбутнього, засновані на баченні гетерогенного суспільства. У результаті виникла специфічна радіоп’єса – багатомовний голос, форма якого побудована на основі літературної драми, а зміст створює загальний маніфест про необхідність відновлення прав і рівного, справедливого місця в соціальному прошарку.
На виставці Марта Романків представляє як документацію процесу створення проєкту, так і його ефект – прототип, який наближає ідею майбутнього, у якому голоси мігрантів лунатимуть на кожній вулиці чи площі так, щоб їх не могли більше ігнорувати. Не випадково мисткиня використовує пам’ятник Фредро, який здійснив власну «міграцію» зі Львова до столиці Нижньої Сілезії. Скульптура, перевезена 1956 року з міста, де народилася Марта, пройшла шлях не лише польського населення, переселеного зі Львова, а й багатьох сучасних мігрантів. Сталева конструкція прототипу, спроєктована та підігнана до розмірів «пам’ятника-мігранта», символічно стає платформою для голосів, які не представлені в публічному просторі.
Пам’ятник як вид мистецтва зазвичай споруджується на честь певної особи чи історичної події. Наративи навколо цього типу уявлень часто піддаються історичному релятивізму та сприйнятливі до соціальних, політичних, релігійних і культурних змін. Питання, пов’язані з громадським простором і урбаністикою, також залишаються важливими в дискусії про пам’ятники. Пам’ятник може бути вираженням емансипації, але водночас узурпації, ієрархічного наративу чи політичної маніпуляції. Деякі з них знесені, іншим стихійно поклоняються. Він також може стати інструментом виключення, вшановуючи конкретну одиницю та водночас символізуючи замовчування пам’яті низки осіб, які відіграли важливу роль у формуванні позиції вшанованої особи.
У своїй роботі Марта Романків бачить мотив пам’ятника як форум – місце зустрічей, культурних заходів, соціальних протестів та висловлювання думок різними групами. Чи можуть скульптури, що стоять на центральних площах міст, допомогти сформувати нове, більш інклюзивне суспільне майбутнє? Прототипом мисткині є спроба розробити об’єкт, призначений для публічного простору, який має стати відкритою платформою для підтримки соціального діалогу спільноти. Його головна мета – привернути увагу до необхідності надання людям рівних шансів та протидії соціальному виключенню. Його ідея полягає насамперед у тому, щоб привернути увагу до проблеми та створити демократичний інструмент для «вираження» та «вшанування». Робота Марти Романків – це своєрідний соціальний експеримент – передача платформи в руки спільноти для вивчення можливостей її корисності.
Біографії
Марта Романків – народилася у Львові (Україна). Вона міждисциплінарна мисткиня, творчиня інсталяцій, відеоробіт та соціальних ситуацій. Закінчила Львівський державний фаховий коледж декоративного та ужиткового мистецтва за спеціальністю «художня кераміка». Продовжила навчання в Польщі – на факультеті мистецтв Краківського педагогічного університету, здобула ступінь магістра в Академії мистецтва у Щецині. Зараз готується до захисту докторської дисертації в Академії образотворчих мистецтв у Гданську. Свою діяльність головним чином зосереджує на темі соціального виключення в контексті міграції та пов’язаних з нею проблем ідентичності. Її проєкти найчастіше мають партиципаторний характер і знаходяться на перетині активізму, соціальних наук і мистецтва. Мисткиня живе і працює в Польщі.
Пйотр Лісовський – куратор та історик мистецтва, автор виставок, текстів, редактор видань, незалежний дослідник сучасного мистецтва. Художній керівник Суб’єктивної Інституції Культури 66Р. У 2017–2022 роках був пов’язаний із Вроцлавським музеєм сучасного мистецтва, яким керував з 2020 по 2021 рік. Раніше, у 2007–2016 роках, був куратором і опікуном колекції CSW Торунь, а також співавтором незалежної ГАЛЕРЕЇ MIŁOŚĆ (2014–2017). Викладає на факультеті мистецької медіації в Академії образотворчих мистецтв у Вроцлаві.
Проєкт «Пам’ятники говоритимуть нашими голосами» реалізовано у співпраці з НОМАДА – Асоціацією інтеграції мультикультурного суспільства.
Команда 66P та партнери
організація, продакшн та реалізація: Рената Яродзька, Рафал Яродзький, Пьотр Лісовський, Мірек Луцкош, Анна Круковська, Мірек Чуді, Лукаш Балачинський, Марцін Пецина, Марта Стшенпек, Томек Середюк, Марцін Халінський, Патриція Уцеклак, Данута Кшивіцька, Тереза Гайлаш-Голонка, Бартош Герчак, Міхал Чаплінський
виробництво відео: Лукаш Суровєц, Пьотр Блаєрський, Пьотр Шевчик
промо: Fest Promo
графічна айдентика: кинга гралак
переклади: Юлія Ліцевич, Кароль Ванек, Матильда Пачоларц, Ганна Павловська